Після російської
анексії Криму у 1783 році князь Григорій Потьомкін заходився усувати ногайців з
Таврії до Волги, Уралу, Великого та Малого Іргизу. Татари мали право
переміщуватись і до Туреччини, причому в основному заохочувався виїзд із
півострова мурз і гірських татар.
У 1787 р. у зв’язку з черговою російсько-турецькою
війною з’явився наказ виселяти родини приморських мешканців Криму.
Депортація
кримських татар 18–20 травня 1944 року - один із найстрашніших прикладів
злочинів радянської влади, вчинених нею під час Другої світової війни.
Депортованим давалося
на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою
особисті речі, посуду, побутовий інвентар і провізію в розрахунку до 500 кг на
родину. Насправді вдавалося зібрати в середньому 20–30 кілограмів речей та
продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. 30 червня 1945 року
радянська влада скасувала автономію Кримської АРСР і приєднала Крим до Російської
РФСР.
У 1948 році Москва визнала кримських
татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВС
виходив за межі свого спец поселення наражалися на небезпеку 20-річного
ув'язнення. Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх
прав. Проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє
повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
Анексія Криму Російською Федерацією у лютому 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня того ж року Верховна Рада України ухвалила Постанову № 1140-18 “Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави”, якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України. У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримськотатарського народу у 1944 році геноцидом.
18 травня встановлено як День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар